Ернст Шнайдер

Ернст Шнайдер був одним із щонайменше 15 Свідків Єгови, які 3 травня 1945 року вижили після атаки британських штурмовиків на кораблі «Кап Аркона», «Тільбек» і «Дойчланд» у бухті Нойштадт. Як молодий чоловік «придатний до військової служби», він на початку війни швидко опинився у прямому конфлікті з нацистським режимом.

«У Біблії написано: „Не вбивай“, і тому для мене не могло бути й мови про те, щоб стати солдатом», — пояснив він своїм керівникам у фірмі Rohde und Dörrenberg у Дюссельдорфі-Оберкасселі в жовтні 1939 року, коли вони запитували його про вступ до DAF (Німецького трудового фронту).1

Шнайдер народився 28 березня 1911 року в Дюссельдорфі, навчався у музичній академії в Кельні, сам komponierte музичні твори і в сезоні 1937/38 працював у міському оркестрі міста Дюссельдорфа. Його інструментом був фагот. З 1932 року він відвідував публічні лекції Свідків Єгови і, незважаючи на заборону релігійної громади в Пруссії в червні 1933 року, продовжував сповідувати її релігійні принципи, серед яких — рівність усіх людей, політичний нейтралітет, а також християнська заповідь любові до ближнього.

У 1938 році четверо його колег із симфонічного оркестру подали на нього скаргу до обласного адміністратора з питань культури та обласного керівника з питань музики в Гау Дюссельдорф, оскільки він, через свої релігійні переконання,

«відмовлявся вітати німецький салют [sic!]» і «не вважав за необхідне вставати з місця під час виконання німецького національного гімну».2

Гестапо заарештувало його та допитало, проте прокуратура не висунула звинувачення через брак доказів.

«Я лише прагну діяти згідно з істинами Біблії», — заявив він під час допиту в гестапо.3

Незабаром до справи підключилася Берлінська імперська музична палата. Шнайдер втратив роботу в оркестрі і був змушений заробляти на життя як робітник-механік та будівельний підсобник.

Поліцейський лікар підтвердив, що Ернст Шнайдер «придатний до праці та перебування в таборі». Після цього гестапо перевело його до концтабору Заксенхаузен, де він, як і багато інших Свідків Єгови, потрапив безпосередньо до «штрафної роти» під номером ув’язненого 6078.5 Це означало важку роботу в біговому кроці, навіть у неділю, з відмовою в їжі та жорстокими знущаннями з боку СС. У справі гестапо ретельно задокументовані регулярні терміни перевірки щодо попереднього ув’язнення між січнем 1940 року та лютим 1944 року.

Можливо, Ернст Шнайдер прибув до концтабору Ноєнгамме між 1 березня та червнем 1940 року.6 Там йому присвоїли номер в’язня 793.7

Гестапо вкрай рідко намагалося передати в’язнів концтаборів до Вермахту, як це сталося у 1941 році у випадку з Ернстом Шнайдером. Обґрунтування: «У разі подальшої відмови проти нього будуть вжиті заходи згідно з військовим кримінальним законодавством».8 Це було безглузде починання, яке не було реалізовано. Адже більшість Свідків Єгови, ув’язнених у концентраційних таборах, безкомпромісно відмовлялися від будь-якої участі у війні, а також від роботи у Вермахті чи в оборонній промисловості.9

Коли 20 квітня 1945 року розпочалася евакуація концтабору Ноєнгамме, Шнайдера вночі разом із 22 іншими Свідками Єгови у складі невеликої групи з 50 в’язнів під охороною СС завантажили у брудний товарний вагон і відправили до Любека. Після прибуття в’язнів спочатку запхали у вантажні трюми корабля «Тільбек»:

«[Було] неможливо […] навіть на мить стояти, не торкаючись когось. Лежати було абсолютно неможливо. […] сморід, жодного променя світла», — написав він пізніше у своєму щоденнику. 10

Через 7 або 8 днів полонених перевантажили на корабель «Атен», щоб доправити на «Кап Аркона». Шнайдер описав, що на розкішному пароплаві зазвичай 10 полонених мусили ділити двомісну каюту. Їсти було лише воду з ріпи, а ввечері — тонкий шматок хліба з шматочком масла.

Близько 15-ї години дня 3 травня Ернст Шнайдер саме перебував зі своїм другом Віллі у великій їдальні, коли корабель раптом затремтів. Вони побачили білий прапор на «Тільбеку». Він одразу побіг до своїх одновірців у каюти.

«Я раптом побачив через ілюмінатор англійські літаки, що наближалися до «Кап Аркона» на низькій висоті. […] Падали бомби, лунали жахливі вибухи. Один залп за іншим. Ми побоювалися вибуху котла. У коридорах сильно диміло. Не було чим дихати. Перед усіма каютами люди безпорадно бігали туди-сюди».

Охоронці наказали в’язням повернутися до кают.

«Тепер корабель нахилився ще більше. У коридорах вже не можна було ходити прямо. Пожежа! Корабель горить».

Він пробився на палубу і побачив «потужні полум’я, що виривалися з вантажного люка».

«Від [релінгу] до поверхні води було, мабуть, близько 8 метрів. Багато хто стрибав у воду, з рятувальними жилетами та без них, і намагався прив’язатися до рятувальних суден, що наближалися з берега. Однак під час цієї спроби […] багато хто замерз у холодній воді. Також рятувальні човни не наближалися до нас. Літаки кружляли над нашим кораблем».

Сотні полонених, які тісно притиснулися один до одного на носі корабля, «махали своїми хустками або ганчірками літакам […] також тепер на нашому кораблі було видно білий [sic!] прапор. Але, на жаль, запізно. Тепер можна було також спостерігати, як корабель […] «Німеччина» піддався бомбардуванню і за кілька хвилин спалахнув яскравим полум’ям. А «Тільбек» затонув за 30 хвилин. На обох кораблях також були наші брати по вірі».

Приблизно через 2 години «корабель швидко перекинувся. І нас одного за одним, незважаючи на те, що ми намагалися триматися один за одного, викинуло у воду. […] Один чіплявся за іншого».

Ернст Шнайдер поплив назад до корабля, який був розпечений вогнем і, за його оцінками, ще виступав з води приблизно на 7 метрів, і зміг утримуватися в одному місці разом зі своїм другом Карлом протягом деякого часу.

«Вартові, які перебували на потопаючому кораблі, стріляли у беззахисних в’язнів, які намагалися врятуватися», — задокументував Ернст Шнайдер.

Одновірце Альфред Кнегендорф, моряк, за допомогою мотузки підтягнув його та ще близько 20 полонених на залізну палубу корабля. Кілька сотень людей прочекали багато годин на перевернутому кілі «Кап Аркона». Навіть у цій безнадійній ситуації Ернст Шнайдер підбадьорював двох російських співв’язнів і розповідав їм про послання надії з Біблії. 12 Лише близько 22-ї години вночі прийшла допомога.

«Тим часом причалив рятувальний човен і доправив на берег приблизно 300–310 врятованих. Один морський піхотинець був настільки добрий, що дав мені свою військову куртку, […] бо мені було дуже холодно».

Британські солдати доставили врятованих до казарми.

З 2015 року доля Ернста Шнайдера представлена на інформаційній стелі в Меморіальному центрі Дюссельдорфа в рамках постійної експозиції «Діти та молодь Дюссельдорфа за часів нацизму». (Меморіальний центр — Товариство підтримки Меморіального центру Дюссельдорфа)